Відомий українский бізнесмен Олександр Деркач в інтерв’ю Forbes Україна розповів свої спогади про власників найбільших гірничо-металургійних груп України. Метал розповідає чим саме колишньому топ-банкіру запам’яталися Рінат Ахметов (власник Групи Метінвест), Ігор Коломойський (лідер неформальної бізнес-групи Приват), та Сергій Тарута із Віталієм Гайдуком (засновники Корпорації ІСД). Та чи коректно була організована приватизація Укррудпрому.
Наводимо пряму мову Деркача.
«Я досить близько знаю засновників Індустріального Союзу Донбасу. Вважаю їх одними з найталановитіших менеджерів та економістів, яких зустрічав.
Історія ІСД показова – їм дісталися старі заводи, які треба було реконструювати. Це коштувало мільярди доларів. Вони набрали кредитів у російських банках, що було логічно. Проте коли робиш великі інвестиції, мусиш оцінювати бізнес не на сьогодні, а на 10–20 років уперед, якими будуть ринки. Коли у 2008‑му ціна на метал упала вдвічі, а потім Китай з імпортера металу перетворився на найбільшого експортера, весь цей бізнес накрився.
Попри те що Тарута і Гайдук – дуже розумні люди, вони програли боротьбу за сировину: у них не було руди, не було коксівного вугілля. Це приклад, що у талановитих людей із великим потенціалом теж може не вийти. Це не провал людей, це провал обставин».
ДОВІДКОВО: Олександр Деркач – співзасновник банку Аваль, який у 1990-х працював із 600 000 бізнесів і був проданий австрійській банківській групі Raiffeisen за понад $1 млрд. Після виходу з банківського бізнесу він разом із партнерами заснували компанію Молочний Альянс та переважно зосередилися на виробництві молочної продукції, яка відома під ТМ Яготинське. Також має інвестиції в інші проєкти.
«В історії з Приватом, на мою думку, це суто бізнесова помилка Коломойського. Він дуже пізно зрозумів, що ядром його бізнесу є не металургія, енергетика та інше, а банк. У нього був чудовий банк. Коли ми продавали Аваль, це були два однакові банки. Ми продали за мільярд. А ПриватБанк, якби продали за 2–3 роки, міг би коштувати 3–4 «чистих» мільярди. Але «приватівці» не розуміли, що це і є їхній головний бізнес. Для них банк був інструментом. Чим це скінчилося – всім відомо».
Що давало конкурентну перевагу. «Три речі: інтерес, бажання й енергія. Звʼязки – ні. Знання – ні. Якби Рінат Ахметов мав якісь фантастичні звʼязки у Туркменістані й побудував на цьому імперію, я б зрозумів. Але ж бізнес будується так: поїхали, знайшли звʼязки, спільний інтерес – і щось пішло. Бізнесу на звʼязках я не знаю. Якщо хтось і будував, то їх уже давно нема»
«Ставлюся до українського бізнесу позитивно. Загалом він розвивався правильно. У нас не було таких заставних аукціонів, як у Росії, коли за безцінь купували ресурсні підприємства. У нас процес був більш органічним. Навіть коли [другий президент України Леонід] Кучма роздавав активи Укррудпрому на початку нульових, там першочергове право викупу мали ті, хто вже володів часткою підприємств. І їхня заслуга, що вони не дали цим підприємствам збанкрутувати».
Приазов’я та Донбас. Туризм та пам’ятки
Телеграм-канал Журналу Метал – приєднуйтся!
FB-сторінка Журналу Метал – приєднуйтся!