Історія видобутку залізної руди у Кривбасі та Кривому Розі. Як українська руда об’єднала валлійця, нащадка німців та французькі гроші. І чому до цієї компанії не потрапив шотландець. Трошки складно, але сподіваюсь, що буде цікаво – історія про тих, завдяки кому з’явився залізорудний центр України – Кривий Ріг. І сталося це у 19 столітті, з кілька десятків років до появи СРСР.
Є Донбас і є Кривбас. Це скорочені назви Донецького кам’яновугільного басейну та Криворізького залізорудного басейну. Більше ста років ці промислові регіони сучасної України доповнювали один одного. У Кривому Розі видобували залізну руду, а в Донецьку та навколо нього цю сировину переробляли на чавун, сталь, рейки та металопрокат. У 2022 році цей зв’язок перервався через окупацію росією головних споживачів залізної руди Кривбасу – металургійних підприємств Донеччини та Приазов’я.
Віримо, що завдяки Силам оборони України в осяжному майбутньому цей зв’язок вдасться відновити. А поки згадаємо самі і нагадаємо вам як все починалося. Як були поєднані Донбас та Кривбас. Як на цей процес впливали іноземні науковці, інвестори та інженери.
Бо фактично завдяки цим людям Кривий Ріг перетворився на промисловий мегаполіс, населення якого перевищує більшість обласних центрів України.
Це третій випуск подкасту Мейканемо.Історія, інформаційним партнером якого є ReadMetal.com.
І перший – про конкретне місто! А саме Кривий Ріг!
Партнером цього випуску є Група Метінвест – найбільший в Україні вертикально-інтегрований гірничо-металургійних холдинг.
Структура історії про Кривий Ріг буде НЕтиповою, тому що вона розпочнеться з розповіді про найбільш відомих іноземців, які доклали руку до розвитку промисловості на сході України у XIX столітті. І хоча це не дуже очевидний факт – вони обидва мали вплив на розвиток Кривбасу.
Це валлієць Джон Юз або Хьюз та шотландець Карл Гаскойн. Вони вважаються фактичними засновниками сучасних Донецька та Луганська, відповідно.
Відомо, що британці збудували свої заводи на територіях, де раніше існували села, зокрема, засновані запорізькими козаками. Але Мейканемо.Історія досліджує індустріалізацію та іноземні інвестиції. Тому саме від часів Гаскойна та Юза ведемо відлік появи вітчизняної промисловості та початку урбанізації сходу України.
Появу цих британських промисловців в степах Донеччини розділяло майже століття. Можливо, тому їх бізнесові успіхи, управлінські рішення та історична пам’ять про цих людей дуже різняться.
Їх діяльність мала вплив на становлення та розвиток Кривого Рогe, який є у фокусі нашої розповіді. І саме в цьому родзинка – неочікувані зв’язки та наслідки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Інтерв’ю. Тетяна Водотика про історію іноземних інвестицій в промисловість України (частина 1)
Тетяна Водотика про історію іноземних інвестицій в промисловість України – інтерв’ю (частина 2)
ЛУГАНСЬК
Першим з двох згаданих британських промисловців на наших територіях з’явився Карл Гаскойн. За свідченнями луганських краєзнавців його постать та роль у розвитку Луганська дуже довго перебувала у тіні. Особливо в радянські часи.
Лише після отримання Україною незалежності з пильних архівів дістали ім’я шотландця.
“Культ Гаскойна було введено, принаймні особисто я вперше почув про нього за часів мера Олексія Данілова – це 1995 рік або 200-річчя Луганська, коли в районі Краєзнавчого музею було встановлено погруддя Гаскойна. Власне я пам’ятаю, що була розіграна якась композиція. Загалом тут було видно очевидне бажання та мотиви Данілова надати місту, яке виглядало абсолютно прокомуністичним з домінуванням комуністичних наративів, якогось європейського блиску. Гаскойн на цю роль підходив”
З інтерв’ю завідувача кафедри історії та археології України Луганського національного університету імені Тараса Шевченка Олександра Набоки.
Карла Гаскойна можна вважати одним з перших іноземних індустріалізаторів сучасного Донбасу. Бо його діяльність у цих краях розпочалася наприкінці XVIII століття. В себе на батьківщині шотландець займався виробництвом корабельних гармат. За деякими фактами, що дійшли до наших часів, можна зробити висновок, що це в нього виходило не дуже вдало. Він накопичив борги та знаходився на межі банкрутства.
Але завдяки іншому шотландцю – адміралу Самуїлу Грейгу, який служив на півночі Росії, – про промисловця дізналася імператриця Катерина ІІ. Та запросила до Російської Імперії займатися виробництвом зброї для посилення російського флоту.
Це сталося в 1786 році, коли Гаскойну вже було 47 років.
У цьому місці нагадаємо про інший цікавий факт: російська імператриця Катерина ІІ була німкенею, яка народилася у місті Щецин. Тоді це було Прусське королівство, а тепер – територія Польщі.
А поява шотландців в її оточенні – свідчення, що вже 250 років тому окремі представники західної цивілізації їхали за “довгим рублем” до Санкт-Петербургу. Саме там почалася російська частина промислової кар’єри Гаскойна.
Вже у 1794 році шотландець поїхав вивчати поклади залізних руд та кам’яного вугілля в районі сучасного Луганська. Згідно з його висновками, місцеві родовища мали чудові показники для промислової розробки.
У листі тогочасному міністру фінансів графу Васильєву Гаскойн таким чином описував ці краї:
«Донецький і Бахмутський повіти так рясніють ознаками руд, особливо кам’яного вугілля, що їх існування мало бути відомим навіть давнім мешканцям того краю … Серби й угорці, які з сорок років тому в цих місцях поселилися, без сумніву, розуміли якості й можливості використання цієї речовини, тим більше в цьому впевнююсь, що хорвати, тамтешні поміщики при першому моєму огляді тих повітів усі показували мені вугілля, на їх землях винайдене, про яке не тільки вони, але й батьки їх добре знали…»
Гаскойн вирішив будувати підприємство, яке отримало назву Луганський ливарний завод. Більше того, він був настільки переконливим або наближеним до імператорського двору, що з державної казни указом Катерини ІІ на будівництво заводу виділили 650 тисяч рублів.
Але на практиці з’ясувалося, що поклади вугілля потрібно розробляти на відстані майже 100 кілометрів – на території сучасного Лисичанська. А якість місцевої залізорудної сировини взагалі не підходить для масштабного промислового виробництва. Тому сюди возили більш якісну руду з Липецьких рудників, що знаходилися за 600 кілометрів. Це було дуже складно та дорого через відсутність залізниці.
Саме час згадати про основну тему випуску – Кривий Ріг. Точніше поставити питання: чи знав Гаскойн про Кривбас?
Наскільки відомо, команда Гаскойна вивчала можливість отримання залізної руди з території сучасного Кривбасу. Проте вони не перейшли до практичних дій, що можливо відклало розвиток промисловості Кривого Рогу на століття.
Але попри всі складнощі, Луганське підприємство отримало величезні державні замовлення на виготовлення гармат, снарядів та ядер. Його як то кажуть тягнули “за вуха”: надавали гарантовані державні контракти, кредити, пільги тощо. Але наприкінці 19 століття воно все одно зупинилося. Згодом його перетворили на Луганський патронний завод, який існував до окупації Луганска росіянами у 2014 році.
Зазначимо ще два важливих моменти про роль іноземців, іноземних капіталів та технологій у появі луганського промислового кластеру.
Перший. Вплив шотландця Гаскойна на розвиток царської промисловості не обмежувався лише його особистою присутністю. Разом з ним з Великої Британії приїхала велика група інженерів та фахівців. Якщо використовувати сучасну термінологію, вони сформували кістяк топ-менеджменту Луганського ливарного заводу.
Другий – технології. У більшості офіційних історичних довідок йдеться, що ключове обладнання на Луганщину постачалося з Олександрівського гарматно-ливарного заводу у Петрозаводську, що біля Санкт-Петербурга. Може скластися враження, що російські технології перетікали з російських земель на українські.
Але…
Олександрівський завод був першим підприємством у царській Росії, реконструкцією якого Гаскойн зі своїми іноземними компаньйонами займався по прибуттю на терени імперії у 1786 році. Туди він привіз не лише британських фахівців, але й обладнання та навіть матеріали. Є згадки, що разом з іноземцями прибули частини машин для гарматного виробництва. Також завозилися будівельні матеріали: вогнетривка глина та цегла. Імпортували навіть британське кам’яне вугілля.
А от у Луганську, навпаки, суттєва частина сировини була місцевою.
Проте найголовніше чого не вдалося знайти на місці і без чого неможливе металургійне виробництво – якісна залізна руда. Точніше вона була відносно недалеко – в районі сучасного Кривого Рогу.
Можливо, поява шотландця на Луганщині просто випередила час. І він фізично не міг організувати видобуток та транспортування криворізької руди. Наприклад, через відсутність залізничної інфраструктури або відповідних гірничих технологій. А можливо, отримавши вигідні державні замовлення, Гаскойн у своєму поважному віці вирішив особливо не напружуватися та не робити зайвих рухів для покращення сировинної бази власного підприємства.
Помер Карл Гаскойн в 1806 році поблизу Санкт-Петербурга. Згідно із заповітом був похований на німецькому цвинтарі у Петрозаводську.
У 1930-ті роки совєти знищили його могилу. Така от вдячність та історична пам’ять від росіян.
ЮЗІВКА-ДОНЕЦЬК
Валлієць Джон Юз, який створив Новоросійське товариство кам’яновугільного, залізоробного та рейкового виробництв на території сучасного Донецька не лише знав про криворізьку руду, але використовував поклади Кривбасу на своєму металургійному заводі.
Юз був керівником та міноритарним акціонером акціонерного товариства, створення якого профінансували інші британці. Але він мав величезний вплив на акціонерів та користувався авторитетом у царської влади. Саме тому і став тією особою, з якою асоціювався завод та місто в цілому.
Кар’єра Юза на батьківщині була доволі успішною – він керував кількома металургійними підприємствами. Мав патенти на виробництво броні для обшивки кораблів та фортових укріплень. Саме після успішного виконання замовлення для Кронштадської фортеці, валійця запросили до Російської Імперії для організації металургійного виробництва. У 1869 році у віці 55 років він купив землю у князя Михайла Кочубея на березі річки Кальміус. Та почав будівництво підприємства, обладнання для якого було завезено з Великої Британії. Іноземні фахівці сформували кістяк колективу. Перший чавун вдалося отримати в 1872 році.
Юз вчасно зрозумів, що якість донецької руди не підходить для масштабного виробництва заліза. Але на відміну від Гаскойна він зміг вирішити це питання спочатку за рахунок постачання сировини Кривбасу. А згодом – купівлі кількох рудників у Кривому Розі.
Фактично це був приклад вертикальної інтеграції. Коли одна компанія контролювала видобуток ключової сировини, її переробку та виготовлення готової продукції.
Сьогодні найбільшою вертикально-інтегрованою гірничо-металургійною компанією України є Група Метінвест, яка контролює активи з видобутку вугілля та залізної руди, виготовлення сталі та металопрокату. А Кривий Ріг – місце найбільшої концентрації підприємств Метінвесту. Тут знаходяться Центральний, Північний, Південний та Інгулецький гірничо-збагачувальні комбінати, на яких видобувають та переробляють залізну руду. А також кілька допоміжних активів.
Вплив Джона Юза на розвиток Донбасу був настільки великим, що навіть місто отримало назву на честь іноземного промисловця – Юзівка. Саме таку назву майже 55 років носив сучасний Донецьк.
І це місто, і це підприємство варті окремої розповіді.
Але цей випуск – про Кривий Ріг, який став джерелом основної сировини для металургійного заводу Джона Юза.
Тож, переходимо до основної частини!
КРИВИЙ РІГ
Кривбас або Криворіжжя – центр залізорудної промисловості України. У радянські часи тут були створені десятки підприємств-гігантів, на яких видобували та переробляли залізну руду, виготовляли різноманітне обладнання для кар’єрів та шахт.
Але база для розвитку радянської промисловості була закладена у XIX столітті. І величезний вплив на це мали іноземні капітали та іноземні інвестори.
Сучасні дослідники довели, що виробництво заліза з матеріалів, видобутих у цьому регіоні, існувало ледь не з часів скіфів. Також відомі легенди про тутешнє залізо і руду, які не мають документальних або фактологічних підтверджень.
Але повернемося до фактів.
Село з назвою Кривий Ріг згадується на початку XVIII століття. Це була частина Запорозької січі. Перший науковий опис району Кривого Рогу було зроблено у XVIII столітті. І зробив його іноземець – німецький академік, природодослідник Йоганн Гюльденштедт.
В 1773 році він дослідив долини річок Інгулець та Саксагань. Але… слідів заліза не виявив.
Лише в 1782 році з’явилася перша наукова згадка про поклади криворізьких залізних руд. Це зробив російський дослідник Василь Зуєв. Впродовж ще майже 100 років цю місцину досліджували різноманітні експедиції. Зокрема, і представники Луганського заводу шотландця Карла Гаскойна.
Проте практичне освоєння залізорудних родовищ Кривбасу почалося лише після 1866 року, коли ними зацікавився місцевий підприємець Олександр Поль. В усіх популярних джерелах його називають українцем німецького походження. Ще про нього кажуть: поміщик, шляхтич, краєзнавець і підприємець, меценат і громадський діяч.
Зокрема, в 1873 р. на прохання Поля тут проводив дослідження відомий німецький гірничий інженер Лео Штріпельман.
Цікавий факт, який вдалося знайти під час підготовки подкасту: у Олександр Поля та Джона Юза був спільний знайомий, який сприяв появі німецьких геологів на українських землях. Це князь Михайло Кочубей, який став партнером Поля в одному з підприємств та допоміг з поїздкою до Фрайбургу для пошуку фахівців з геологічної справи. Під час тієї закордонної поїздки відбулося знайомство із Штріпельманом. Результатом досліджень німця стало видання у Лейпцигу його книги «Южнорусские месторождения магнитного и зеркального железа в Екатеринославской и Херсонской губерниях». Видання профінансував Поль. Згодом переклад книги був виданий і у Петербурзі. У передмові до неї німецький професор Бернхард фон Котта пише: «Особливо важливі відомості про велетенські поклади багатих залізних руд…, експлуатація яких… обіцяє великі вигоди, може підняти промисловість країни…».
Після цього Олександр Поль починає переводити питання розробки залізорудних родовищ у практичну площину. З цією метою в 1873 році він запрошує ще одного гірничого інженера з Саксонії – бергмайстра Гартунга. На жаль під час підготовки подкасту, не вдалося знайти подробиці про цього фахівця. Лише відомо, що він доповнив та розширив висновки Штріпельмана. Кінець XIX та початок XX століть були насичені дослідженнями надр Кривбасу, які постійно збагачували наукову базу про корисні копалини. Вони сприяли початку “залізорудної лихоманки” в регіоні, масштаби якої можна порівняти із “золотою лихоманкою” у Північній Америці та “вугільною лихоманкою” на Донбасі. Проте найкращою рекламою можливостей Кривбасу стали реальні результати видобутку.
Саме Олександр Поль став першим підприємцем, який розпочав промислове виробництво. У 1873-75 роках він орендував велику ділянку, а також купив імення Гданцівка. Цю назву варто запам’ятати, бо вона матиме величезне значення в історії розвитку промисловості Кривого Рогу. В 1880 році Поль створив акціонерне товариство «Залізні руди Кривого Рогу», яке в 1881 роді відкрило Саксаганський рудник. Примітно що це родовищі досі активне! На його базі діє шахта Гігант-Глибока, яка з 2005 року є частиною Центрального гірничо-збагачувального комбінату Групи Метінвест. Але повернемося до історії. Акціонерне товариство «Залізні руди Кривого Рогу» було створене у Парижі Олександром Полем та французьким підприємцем, генеральним директором Товариства Паризько-Ліонської залізниці Поліном Талабо. Капітал підприємства розміром 5 млн франків було сформовано за рахунок великих акціонерів та приватних інвесторів. Акції компанії користувалися величезним попитом – вони були розібрані за 24 години. Серед основних акціонерів були товариство Mokta-el-Hadid – тоді найбільша видобувна компанія Алжиру, яка постачала залізну руді на металургійні заводи Франції. Її засновником був вже згаданий Полін Талабо. Згодом ця компанія стала частиною французької промислової групи Orano, яка досі існує, але спеціалізується видобутку та переробці урану.
Серед інших акціонерів були банк Société Générale, відомі представники французької металургії. Наприклад, директор «Сталеплавильного Товариства для флоту і залізниць Франції» П’єр-Луї де Монгольф’є. Знайоме прізвище? Так, це внучатий племінник Жака-Етьєна Монгольф’є, винахідника повітряних куль Монгольф’єрів. Технічним директором криворізької компанії також був француз – Альфонс Паран. Але крім іноземних інвестицій та створення компанії, яка мала займатися промисловим видобутком руди, сталася інша дуже важлива подія. І вона мала вирішальний вплив на розвиток промисловості.
Майже одночасно із затвердженням російським урядом статуту товариства «Залізні руди Кривого Рогу», розпочалося будівництво Криворізької залізниці. Згодом вона отримала назву Катерининської залізниці та з’єднала залізні рудники Кривбасу та металургійні заводи Донбасу. Це стало найважливішим імпульсом для розвитку промисловості півдня України. За деякими даними, саме Поль був ініціатором будівництва Катерининською залізниці. Також цікавий факт – цей інфраструктурний проєкт міг бути профінансований іноземним капіталом. Ним цікавилися американські підприємці. Проте у підсумку залізницю збудували державним коштом. Будівництво тривало кілька років, його завершили в 1886 році. З часом залізнична мережа була розширена за рахунок прилеглих приватних ділянок.
З 1883 року головним споживачем руди компанії Олександра Поля стало «Новоросійське товариство кам’яновугільного, залізоробного і рейкового виробництва» Джона Юза. Але вже за два роки, в 1885 р. Юз вирішив організувати власний видобуток криворізької руди. Для цього він орендував 25 гектарів землі. Загалом, наприкінці 19 століття видобутком залізної руди намагалися займатися десятки місцевих та іноземних підприємців. Але найбільшими та найуспішнішими рудниками стали ті, що фінансувалися іноземними інвесторами. В інтернеті є сайти, на яких перелічують такі підприємства, але вони, на жаль, не дуже добре структуровані. Тому важко зрозуміти хто інвестував, хто був споживачем, які були обсяги видобутку тощо.
Але точно можна стверджувати про таких іноземних інвесторів, які мали власний видобуток на теренах Кривбасу:
- бельгійська компанія Кокеріль;
- “Південно-Руське Дніпровське металургійне товариство”, що було створено у Кам’янському бельгійська компанія Кокеріль;шляхом об’єднання польского, бельгійського (Кокеріль) та французького капіталів. Сьогодні це металургійний комбінат “Камет-Сталь” Групи Метінвест;
- Два рудники мало Нікополь-Маріупольське товариство, яке у Маріуполі заснували американець Сміт та підданий Прусії Ротштейн;
- Ще кілька рудників працювали на інше товариство з Маріуполя – “Руський Провіданс”. Воно мало бельгійські капітали;
- Також варто згадати Краматорське металургійне товариство швейцарця Конрада Гампера;
- Донецько-Юр’ївське Металургійне товариство з Алчевська тощо.
Тобто іноземні капітали мали колосальний вплив на розробку залізорудних родовищ Кривбасу на межі 19 та 20 століть. Також вибудовувалися вертикально-інтегровані компанії, або підтримувалася можливість довготривалої співпраці між споживачами, постачальниками та надавачами транспортних послуг.
Як це впливало на розвиток громади?
Наведемо приклад з опису краєзнавця: “Одним з найбільших рудників Кривого Рогу справедливо вважається рудник Новоросійського товариства, який нині є єдиним постачальником руди на завод того самого товариства в Бахмутському уїзді”. Йдеться про завод Джона Юза.
Краєзнавець згадує, що перевезенням руди на залізничну станцію Карнаватка (один з районів Кривого Рогу) займалися підрядники. Один з них навіть збудував вузькоколійну залізницю. А профінансували цей інфраструктурний проєкт нащадки Джона Юза, які на той момент були власниками рудника та заводу. Вони надали аванс 50 000 рублів та погодилися платити значний тариф своєму давньому партнеру, щоб той зберіг конкурентоздатність на тлі розвитку державної залізниці.
Згадується, що лише на цьому руднику влітку працювало до 350 робітників, а взимку – до 300. Половина з них місцеві, інші – пришлі, переважно з Курської, Орловської, Чернігівської та Полтавської губерній.
Біля рудника були збудовані чотири казарми для робітників, чотири окремих приміщення для старших робітників, будувалась невелика лікарня.
Краєзнавець також згадав, що металургійний завод Джона Юза відмовився від руди компанії Олександра Поля.
Куди ж Поль продавав свою продукцію?
Одним з проблемних питань “Товариства залізних руд Кривого Рогу” виявилася відносно низька якість сировини їхнього рудника. На практиці це означало, що її не вигідно транспортувати на великі відстані та переробляти деінде у чавун.
Тому Олександр Поль, втративши головного споживача, вирішив збудувати власний металургійний завод у тій самій Гданцівці, назву якої вже згадували вище. На жаль, підприємець не встиг самостійно реалізувати цей проєкт через смерть влітку 1890 року.
Але його реалізував менеджмент компанії. За два роки – з 1890 по 1892 роки – під наглядом польського інженера Мартіна Шимановського було збудовано Гданцівський чавуноливарний завод. На відміну від підприємств Донбасу він спеціалізувався саме на виробництві чавуну без подальшої переробки цього металу.
Навколо підприємства розбудовувалась інфраструктура та об’єкти соціальної сфери. Так, відомо, що для потреб службовців і робітників при заводі було 40 житлових будинків, по 8 квартир в кожному; лікарня на 15 ліжок; каса; чайна і заводський готель, що виконував роль клубу.
Сьогодні ми можемо лише фантазувати – чи став би Гданцівський завод підприємством, навколо якого розвивався би Кривий Ріг. Бо під час громадянської війни, що прийшла на українські землі разом із большовицьким переворотом 1917 року, його було зруйновано.
В 1924 році підприємство відновило діяльність у якості Центральних механічних майстерень, які під назвою “Криворіжгірмаш” існували до 2013 року. Тоці це підприємство було оголошено банкрутом. Сьогодні на його місці руїни та пустка.
Попри наявність великої сировинної бази, іноземні промисловці у 19 – на початку 20 століть чомусь не розглядали Кривий Ріг як місце для інвестицій в металургію.
Велике металургійне підприємство тут з’явилося лише у 1930 роки. Хоча його могли створити саме на базі Гданцівського чавунноливарного заводу, Криворіжсталь збудували зовсім на іншій локації. Але це вже інше історія, яка точно не пов’язана з іноземними інвестиціями в українську промисловість XIX століття.
В радянські часи всі діючі підприємства Кривого Рогу були націоналізовані. Їх ресурси, обладнання, персонал почали працювати на державу. Найменш ефективні зупинились та зникли. Деякі перетворилися на гігантів часів індустріалізації.
Але однозначно можна стверджувати, що без іноземних інвестицій, технологій та досвіду кінця XIX століття, радянській владі було б набагато складніше розбудувати видобувну індустрію Кривого Рогу.
СУЧАСНІСТЬ
Сьогодні у Кривому Розі та його околицях діють великі гірничо-збагачувальні комбінати, які видобувають залізну руду відкритим способом – у кар’єрах. Ще кілька підприємств спеціалізуються на підземному видобутку в шахтах.
До першої групи відносяться Північний, Центральний та Інгулецький ГЗК Групи Метінвест. Також відкритим способом видобувають руду кар’єр АрселорМіттал Кривий Ріг, Південний ГЗК та кілька невеликих підприємств.
На видобутку руди підземним способом спеціалізуються ГЗК Суха Балка та КЗРК.
Є компанії, які комбінують різні способи видобутку та переробки сировини. Найбільш відома з них – Рудомайн.
Тобто як і 150 років тому Кривий Ріг – місто рудокопів з великими перспективами експорту. Але це вже буде не просто залізна руда, а продукція з доданою вартістю. Наприклад, металізовані окотки для зеленої металургії, які планує виробляти Група Метінвест.
Примітно, що і сьогодні є іноземні інвестори, які цікавляться видобутком залізної руди у Кривбасі. Найбільш відомі – канадська компанія Black Iron, яка намагається збудувати підприємство з нуля. Можливо, цей проєкт стане новою сторінкою в історії промисловості Кривбасу та Кривого Рогу.
Приазов’я та Донбас. Туризм та пам’ятки
Телеграм-канал Журналу Метал – приєднуйтся!
FB-сторінка Журналу Метал – приєднуйтся!